Після вимушеного виїзду з Бахмута на Донечинні подружжя Інна та Анатолій оселилися у Запоріжжі, де нині орендують квартиру. Паралельно в селищі Сонячне вони винаймають невеликий будинок біля пасіки, якій Анатолій присвячує майже весь свій час. У день нашої зустрічі було по-особливому тепло й сонячно: над вуликами особливо активно гуділи бджоли, адже поруч саме цвіло ріпакове поле, з якого вони збирали нектар для меду. У такі моменти подружжя згадує своє життя до війни – спокійне, знайоме і наповнене працею на власній пасіці.
До повномасштабного вторгнення Інна та Анатолій жили у Бахмуті, де мали налагоджену пасіку та постійних клієнтів. Бджільництво стало справою кількох поколінь їхньої родини — ще батько Інни розвивав цю справу та передав любов до неї далі. Однак під час евакуації подружжя не змогло вивезти пасіку й втратило майже все, що роками створювали власною працею.
“Мені потрібні бджоли, потрібно далі жити”, – передає Інна слова Анатолія.
Сьогодні основним доходом родини залишається лише пенсія. Найбільшим фінансовим тягарем є оренда житла в місті. Через нестабільну безпекову ситуацію подружжя боїться “пускати коріння” на новому місці, адже не знає, чи не доведеться знову виїжджати. Попри це, Анатолій був переконаний: пасіку потрібно відновлювати.
Восени 2025 року родина отримала грант у розмірі 29 тисяч гривень на розвиток власної справи в межах Програми “Екстрена підтримка засобів до існування” за фінансування Європейського Союзу. Через сезонність бджільництва одразу розпочати роботу не вдалося – взимку бджоли не дають доходу, а холодна зима та затяжна весна стали додатковим викликом: одна з бджолиних сімей не пережила морозів. Проте завдяки підтримці родина змогла закупити вулики, бджолородини та вощину – усе необхідне для розширення пасіки.
“29 тисяч гривень для “бізнесу” – це крапля в морі. Але для нас це дуже багато значить, бо самостійно відкласти такі кошти ми не можемо”, – ділиться Інна.
Перший дохід від нової пасіки родина очікує вже цього літа та восени. Сезон у бджільництві починається в березні, а перший мед – травневий – збирають на початку червня. Саме його Інна називає найціннішим та гіпоалергенним. Далі – різнотрав’я та соняшниковий мед. В ідеалі за сезон мед викачують тричі, хоча результат залежить не лише від праці пасічників, а й від погодних умов та культур, які висівають місцеві фермери.
Подружжя вже думає про майбутнє та розвиток справи. Вони мріють про власну землю, планують виготовляти прополіс та лікувальні настоянки з меду, розширити асортимент продукції та створити спеціальні релаксаційні альтанки. Інна також хоче приділити увагу оформленню продукції – красивим банкам, етикеткам і пакуванню.
Свою продукцію родина планує продавати оптом підприємствам та через онлайн-платформи, а серед постійних клієнтів уже є покупці з Одеси. Водночас для них особливе значення має можливість пригостити медом рідних і близьких.
Інна допомагає чоловікові на пасіці, хоча й зізнається, що досі боїться бджіл. Каже, що процес викачки меду дуже фізично важкий – одна рамка важить близько чотирьох кілограмів. Але попри труднощі, пасіка для родини – це більше, ніж робота.
”Найбільше люблю весну, коли бджолина сім’я росте та розвивається. Бачиш результат своєї роботи. Цілий день на природі, на повітрі”,– говорить Анатолій.
Для Інни та Анатолія пасіка стала не лише джерелом майбутнього доходу, а й способом повернути відчуття стабільності та продовжити справу, яка супроводжувала їх усе життя.
Естонська рада у справах біженців за підтримки Європейського Союзу у співпраці з Acted реалізує програму “Екстрена підтримка засобів до існування”. Програма спрямована на допомогу людям, які постраждали внаслідок війни. Програма покликана підтримати вразливі домогосподарства у відновленні або започаткуванні власної справи, створенні нових джерел доходу та зміцненні фінансової стійкості родин у Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях.
Детально ознайомитись з програмою можна на платформі: https://lh.pagulasabi.ee/uk/els-ukraine