На околиці Барвінкового, невеликого містечка на Харківщині, літо здається спокійним: пасовища, корови, тиша. Зовні – ніби все, як було колись. Однак за цим ідилічним спокоєм – сліди війни, що глибоко змінила життя громади. Багато родин втратили житло, стабільність і можливість працювати. Виживання стало щоденним викликом, а шлях до відновлення – довгим і непростим.

Саме тут живе Аліна разом із двома синами та мамою. До повномасштабного вторгнення її життя було тісно пов’язане з фермерством – родинною справою, яку передавали з покоління в покоління. Її мама вже понад 30 років утримує корів, і з дитинства Аліна допомагала по господарству, вчилася наполегливості й цінувала працю на землі.

Сьогодні вона – мама, донька, сестра, фермерка. Але насамперед – жінка, яка вистояла.

Коли війна дійшла до Барвінкового, розмірене сільське життя змінилося вмить. Обстріли, дрони, уламки ракет стали частиною буденності. У найважчий момент Аліна ухвалила непросте, але необхідне рішення – виїхати разом із дітьми. Її мама залишилася вдома, аби подбати про господарство. Будинки поруч були пошкоджені, а загроза з повітря тривала щодня.

Згодом Аліна повернулася – до матері, до рідної землі, до того, що колись було звичним. Проте безпечного повернення не сталося. У місті майже не залишилося роботи, а доходів родини вистачало лише на чверть основних потреб. Нерідко доводилося звертатися по допомогу до знайомих, позичати продукти чи гроші.

Переломним моментом стала участь Аліни в Програмі екстреної підтримки засобів до існування від Естонської ради у справах біженців за фінансування Європейського Союзу. Отримавши грант у розмірі 36 000 гривень (приблизно 820 євро), вона придбала вагітну корову та корм для неї. Невдовзі корова народила двох телят. З того часу маленьке господарство почало зростати.

Сьогодні Аліна виготовляє та продає молоко, сир, сметану й масло. Це невеликий, але стабільний дохід, що дозволяє родині триматися на плаву. Тваринництво стало справжньою опорою – такою ж, як колись було для її мами. Тепер до справ долучаються й діти: 10-річний син допомагає виганяти корів на пасовище, як колись допомагала вона.

Для Аліни тварини – це не просто джерело доходу, а можливість зберегти гідність, самостійність і звичний ритм життя. У реаліях, де вибір постійно звужується, ця підтримка подарувала шанс – і конкретні інструменти, – щоб вистояти, працювати й рухатися далі.

Ще кілька років тому в Барвінковому ледь не в кожному дворі можна було побачити щонайменше одну кору. Однак через війну багато фермерів попродавали свою худобу. Люди живуть під постійною загрозою: атаки дронів, нерозірвані боєприпаси, економічна нестабільність. Та попри все, такі родини, як родина Аліни, крок за кроком, сезон за сезоном відбудовують своє життя.

Ця історія – одна з багатьох. Програма екстреної підтримки засобів до існування, яку впроваджує Естонська рада у справах біженців за підтримки ЄС, допомагає людям у прифронтових регіонах відновити економічну стабільність, знайти опору та повернути віру в майбутнє.